Главная страница » Интересное » Лина Костенко

Чат
Бухлишко
Порошенко, посмотри, как ты страну довел, ты ответишь за это!!!!
Бухлишко
Что за говно на улице, +3, это пездец, бляяяяя
Істота
Пані крижана зі стріхи
Ноги звісила для втіхи.
А як сонце припече -
Пані плаче і тече.
sergsum
fenix312, Баян - Серби вчера кидала в чат
НосокСудьбы
Я БЭ ШЕСТОЙ МЕЖДУ ПРАПУСТИЛ БЫ huy
kartmanVS
Цитата: bylterer
парауже конкурс на пилараса всея SFW делать

я в замешательстве за кого голосовать lol
bylterer
А прис будит поебка в парижопыль
bylterer
Гусінь
россо леванто, lol lol
россо леванто
Гусінь, чемп не будет участвовать, он будет почетным членом жюри
россо леванто
bylterer, я буду гоосовать за тебя
Гусінь
bylterer, канеша нет, ты позорно продуешь чемпу с большим отрывом lol
bylterer
россо леванто, думаешь меня выбирут?
россо леванто
bylterer, ок, ловлю на слове
Гусінь
bylterer, lol я тоже хочу
bylterer
Гусінь, парауже конкурс на пилараса всея SFW делать,я буду балатироваться butthurt
Гусінь
bylterer, или пидарасы lol
bylterer
Видили две биксятины в конкурс добавились,лизбиянки наверное
bylterer
Pine from cellars, к своей?
bylterer
A`time
recourse
Гусінь
Pine from cellars, бля lol
Pine from cellars
bylterer, а к волосатой жопе как относишься ? Изволь по интересоваться troll
bylterer
Цитата: sergsum
з начьосом"
agree тожи люблю валасатую манду больше прыщавой шелушащейся troll
Гусінь
Pine from cellars, ну еще бы butthurt
Pine from cellars
Гусінь, да (я там полистал историю - отвечаю да wink )
Гусінь
россо леванто, ohuenna
россо леванто
а спонсор этого дня — отказ от секса в ванной.

отказ от секса в ванной — в душе не ебу.

Только зарегистрированные посетители могут писать в чате.
Опрос

Нужен ли конкурс сисек на SFW?

НЕТ! СРАМОТА!
ДА! ДАЙТЕ ДВЕ!
Мне мама на такое смотреть еще не разрешает.
Мне на такое смотреть уже поздно. Кхе-кхе!..
 
 
 
Также можете почитать


Лина Костенко


Ли́на Васи́льевна Косте́нко (19 марта 1930, Ржищев, Киевская область, Украина) — украинская писательница, поэтесса. Лауреат Шевченковской премии (1987).

Родилась в семье учителей. В 1936 году семья перебралась из Ржищева в Киев, где Лина окончила среднюю школу. Учится в Киевском педагогическом институте, Московском литературном институте имени О. М. Горького, который окончила в 1956 году.

Является почетным профессором Национального университета «Киево-Могилянская академия», почетным доктором Черновицкого национального университета (2002); лауреат Национальной премии Украины им. Тараса Шевченко (1987, за роман «Маруся Чурай» и сборник «Неповторність»); премии Петрарки (Италия, 1994); Международной литературно-художественной премии им. О. Телигы (2000). Также была награждена Знаком отличия Президента Украины (1992) и Орденом князя Ярослава Мудрого V степени в марте 2000 года.





Лина Костенко


Стихотворения

* * *
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.

* * *
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

* * *
Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом - по гарячому сліду.

* * *
Я кину все. Я вірю в кілометри —
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,—
ні спогаду з тобою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!

* * *
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.


* * *
Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?


* * *
Є вірші – квіти.
Вірші – дуби.
Є іграшки – вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є –

каторжани.

Крізь мури в'язниць,
по тернах лихоліть –

ідуть, ідуть по етапу століть…

* * *
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.


* * *
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

* * *
Яка різниця - хто куди пішов?
Хто що сказав, і рима вже готова.
Поезія - це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!

І то не є дзвінкий асортимент
метафор, слів, - на користь чи в догоду.
А що, не знаю. Я лиш інструмент,
в якому плачуть сни мого народу.

* * *
Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Моя любове!

* * *
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю


* * *


Коли вже люди обляглися спати,
коли вже місяць вилузнувся з хмар,
коли спартанка Києва, не Спарти,
лиш я світила вікнами в бульвар, -
тоді із ночі, з пітьми, з порожнечі,
де зіп'ялася вежа на котурн,
мені хтось душу тихо взяв за плечі -
заговорив шопенівський ноктюрн.
А то були якісь магічні пальці.
Вони німіли на якомусь "фа".
І прислухались...
І боялись фальші.
Так, як боїться і моя строфа.
Вони вертались, мучились, питали.
Вони відклали славу на колись.
Вони ту фальш роздерли, розтоптали,
і аж збіліли, так вони сплелись.
Ніхто не знав. Цього й не треба знати,
як десь ламає пальці віртуоз...
Щасливий той, хто ще не вміє грати.
Він сам собі Шопен і Берліоз.

* * *
Все більше на землі поетів,
вірніше –
тих, що вміють римувати.
У джунґлях слів поставили тенета,
але схопити здобич ранувато.
Зайці, папуги, гнізда горобині…
Великий щебет, писк і цвірінчання –
таке,
що часом хочеться людині
поезію шукати у мовчанні.
Хай метушиться дріб'язок строкатий,
міняє шерсть залежно від погоди…
Поете,
вмій шукати і чекати!
Найкращий вірш ще ходить на свободі.


* * *
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.



* * *

Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?



Лина Костенко
0
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
#1
19-03-2010 20:58
 
Гости
0
what

#2
19-03-2010 21:00
 
Гости
0
хорошая поэтесса. особенно мне нравятся эти строки:

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

#3
 
XP
19-03-2010 21:10
 
566
 
Старожилы S.F.W.
0
5

#4
 
-Natia-
19-03-2010 21:13
 
325
 
1903
 
Журналюги
0
5

#5
 
serge
19-03-2010 21:15
 
Гости
0
чудовi вiршi bravo

#6
19-03-2010 21:22
 
1253
 
9801
 
Журналюги
0
oob

#7
 
belol
19-03-2010 21:37
 
177
 
1572
 
Журналюги
0
5
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.

#8
 
NaRaYaN
19-03-2010 22:26
 
57
 
Старожилы S.F.W.
0
Помню, Лина приходила к нам на уроки литературы и читала свои стихи. Я больше не встречала в своей жизни человека, в котором столько оптимизма, света и теплоты.

#9
 
MrTaras
19-03-2010 22:46
 
164
 
9099
 
Журналюги
0
5 thumbsup
__________________________________________
Айда со мной! Я знаю путь


#10
 
Ximera
19-03-2010 23:07
 
3371
 
Старожилы S.F.W.
0
ahuel
__________________________________________

#11
19-03-2010 23:16
 
Гости
0
Супер!
Обожнюю її вірші! bravo

#12
 
Rubi
19-03-2010 23:50
 
16
 
369
 
Старожилы S.F.W.
0
Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова...
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

bravo bravo bravo bravo bravo

талантливый человек!
__________________________________________
я просто ангел girl ... когда сплю зубами к стенке!

#13
 
Lexx29
22-03-2010 00:42
 
Гости
0
5

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
наверх