Главная страница » Интересное » НАТО≠США

Опрос

для тех кто в ёбаной семейной жизни. Как часто секс с женой / мужем

- остопиздело. случайно когда нажрусь примерно раз в год (+/-)
- остопиздело. когда заебало дрочить ненароком всуну в дичь, примерно раз в месяц
- как же ты заебала, но ебу раз в неделю
- ебусь как лев каждый день
- ебанутый кроль несколько раз в день
 
 
 
ВСТУП


Поява цього матеріалу була викликана поширеною тенденцією помилково асоціювати НАТО з певними подіями, які відбувалися у різні часи у різних частинах земної кулі за участю США або інших держав-членів Альянсу. Зокрема, дуже часто робляться спроби перекручення подій в Лівії 1986 р., Югославії 1999 р., Афганістані 2001 р. та Іраку 2002 р.

Яскравим прикладом цього може слугувати розповсюдження Київським міськкомом КПУ листівки „Про НАТО чесно і без прикрас”, пропаганди, яка містила дані щодо причетності США та НАТО до низки історичних подій.

На наше переконання, найбільш дієвим засобом протидії спотворенню історичних подій і фактів є відкрита й аргументована дискусія. Тож, пропонуємо Вашій увазі історичні довідки та коментарі фахівців про події, згадані у цій листівці.

У цьому контексті хотіли б також нагадати, що військова операція, до якої вдалася НАТО у Союзній Республіці Югославія в період з 24 березня по 10 червня 1999 р., була та залишається на сьогодні єдиною військовою кампанією в історії цієї Організації.

Можливо, декому більше сподобаються версії цих подій, викладені у радянських підручниках історії радянськими історіографами... Отже, шановні відвідувачі, у будь-якому випадку остаточне рішення ми залишаємо за Вами.

ЗМІСТ

1. 1946-1949 – збройне втручання в громадянську війну в Китаї;
2. 1950 – окупація китайського острова Тайвань;
3. 1950-1953 – збройна агресія в КНДР;
4. 1953 – повалення уряду Масаддика в Ірані;
5. 1953 – збройна інтервенція в Нікарагуа;
6. 1954 – збройна інтервенція в Гватемалі;
7. 1958 – збройна інтервенція в Лівані;
8. 1958 – провокації проти КНР;
9. 1960 – варварські бомбардування деяких районів Куби;
10. 1961 – ЦРУ організовує збройне вторгнення найманців на Кубу;
11. 1961 – спецслужби США вбивають Прем’єр-міністра Республіки Конго (Заїр) Патріса Лумумбу;
12. 1964 – напад американських окупаційних військ на мирну демонстрацію панамських студентів, убивство 21 студента;
13. 1964-1973 – збройна агресія проти Лаосу;
14. 1965 – окупація Домініканської Республіки;
15. 1965-1973 – війна у В’єтнамі;
16. 1970 – збройна агресія проти Камбоджі;
17. 1980 – воєнна акція американських спецназівців у Тегерані;
18. 1982 – висадка морських піхотинців у Лівані;
19. 1983 – збройна інтервенція в Гренаді;
20. 1986 – бомбардування Лівії;
21. 1988 – американський військовий корабель збив над територіальними водами Ірану іранський пасажирський літак (загинуло 290 чол.);
22. 1989 – вторгнення в Панаму;
23. 1991 – вторгнення в Ірак;
24. 1993 – збройне вторгнення в Сомалі;
25. 1994 – участь у воєнній операції в Боснії;
26. 1999 – збройна агресія в Югославії;
27. 2001 – збройне вторгнення в Афганістан;
28. 2002 – вторгнення в Ірак.


1-22 пункты тут.
23. Вторгнення в Ірак 1991 р.

(звільнення коаліційними силами ООН території Кувейту від іракської агресії)

НАТО як організація не мала жодного відношення до цих подій.

Історична довідка.

Війна в Перській затоці була ініційована Іраком, а саме його військовим вторгненням на територію Кувейту. Збройне протистояння агресії Іраку було організоване ООН[24]. Коаліція з понад 30 держав-учасниць, у тому числі США, діяла виключно в рамках мандату цієї організації[25].

Іракське вторгнення в Кувейт було мотивоване тим, що, начебто, останній видобуває нафту з розташованих на території Іраку родовищ. Проти Іраку одразу було введено економічні санкції ООН. Однак через недієвість таких кроків було прийнято рішення щодо силового розв’язання ситуації. У результаті військової операції коаліційних сил ООН Ірак зазнав поразки. Звільнення Кувейту тривало з 2 серпня 1990 р. до 1 березня 1991 р.

З метою спричинити розкол коаліції та вихід з неї арабських країн, С.Хусейном було прийнято рішення спровокувати Ізраїль на участь у війні, що могло б бути негативно сприйнято арабськими країнами. З цією метою було здійснено ракетний обстріл ізраїльської території. Однак, цілісність міжнародної коаліції вдалося зберегти.

Результатом війни у Перській затоці стало запровадження економічних санкцій ООН, що мали на меті максимально обмежити іракські військові програми. Була також введена заборона на польоти іракської авіації на півночі та півдні країни, що мало підвищити рівень безпеки шиїтського та курдського населення, яке зазнавало геноциду[26].

До Іраку направлялися інспекційні групи з метою контролю за виконанням відповідних санкцій ООН. Досить часто Ірак звинувачував інспекторів у шпіонажі, що ніяким чином не могло сприяти нормальній співпраці з ООН. Разом з тим, Іраку було дозволено обмежений продаж нафти в обмін на продовольство та медикаменти.

Неодноразові намагання Іраку закупити військове обладнання та матеріали порушували умови резолюції ООН, що додавало аргументів прихильникам силового варіанту повалення режиму Саддама Хусейна.

Відповідні резолюції РБ ООН, прийняті у 1991 р. у зв`язку з розглядом ситуації в Іраку (685(1991), 686(1991), 687(1991), 688(1991), 689(1991), 692(1991), 699(1991), 700(1991), 705(1991), 706(1991), 707(1991), 712(1991), 715(1991) не містять жодних згадок про НАТО.

24. ЗБРОЙНЕ ВТОРГНЕННЯ В СОМАЛІ (1993).

(гуманітарна операція ООН в Сомалі)

Згадані події не мають абсолютно ніякого відношення до НАТО як до міжнародної організації.

Історична довідка.

Операція ООН в Сомалі 1993 р. «Відновлення надії», проведена силами тридцяти семи держав відповідно до мандату Організації, мала суто гуманітарний характер[27] і була зумовлена громадянською війною в Сомалі, гуманітарною катастрофою, голодомором, хаосом і безладом в країні. Згідно з мандатом ООН[28] та відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН № 814 від 26 березня 1993 р.[29], США, які неодноразово закликали ООН навести порядок в Сомалі, стали основною країною-контибутором місії. Зацікавленість США у нормалізації ситуації в країні обумовлювалася значними покладами нафти на її території та концесійною участю американських компаній у їх розробці.

В операції окрім США також брали участь Австралія, Австрія, Бангладеш, Бельгія, Ботсвана, Канада, Чехословаччина, Єгипет, Фіджі, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Індія, Індонезія, Ірландія, Італія, Непал, Кувейт, Йорданія, Малайзія, Марокко, Нова Зеландія, Нігерія, Норвегія, Пакистан, Іспанія, Південна Корея, Румунія, Саудівська Аравія, Швеція, Туніс, Туреччина, Об’єднані Арабські Емірати, Велика Британія та Зімбабве.

Ця операція ООН тривала до 1995 р. Однак американські підрозділи було виведено зі складу Місії у 1994 за наполяганням Президента США Б.Клінтона.

Максимальна чисельність місії сягала 28 тис. чол. Кількість жертв серед членів Міжнародної місії ООН у Сомалі склала 154 особи, серед них 149 військових, 3 цивільних учасника Місії та 2 місцевих жителі.

Місія ООН офіційно визнавала федеральний уряд країни, що формувався з 18 автономних регіонів, які фактично управлялися лідерами сомалійських військових формувань. Завдання місії полягали у роззброєнні сомалійців, налагодженні системи нормального життєзабезпечення, наданні медичного забезпечення, проведенні заходів із дотримання та збереження миру.

5 червня 1993 р. під час інспекції складу боєприпасів 24 пакистанські члени Місії ООН були атаковані. Цей інцидент став поворотним пунктом в роботі Місії ООН. В організації нападу було звинувачено Мохамеда Фера Аідіда[30]. Згодом, прибічники Аідіда продовжили практику нападу на миротворчий контингент. За інформацію про місцезнаходження Аідіда було навіть оголошено грошову винагороду. Антитерористична операція Місії ООН з пошуку та знищення бійців Аідіда призвела до жертв серед мирного населення. Це викликало погіршення ставлення місцевого населення до Місії.

АнтиООНівські настрої загострилися після інциденту з військовим вертольотом АН-1 «Кобра». Виконуючи операцію зі знищення лідерів терористичних угрупувань, що зібралися на зустріч, було зруйновано декілька сусідніх будинків, внаслідок чого загинуло багато сомалійців. Керівництво Сомалі звинуватило Місію ООН у смерті людей, а коли чотири західних журналісти спробували дослідити деталі подій, їх було забито до смерті групою невідомих осіб. В наступні тижні було закатовано та вбито декілька американських військових.

Виникла парадоксальна ситуація, коли сомалійці, розчарувавшись в Місії ООН з роззброєння угруповань бойовиків, що контролювали країну, почали їх підтримувати. У країні почав посилюватися ісламський фундаменталізм. Військові лідери почали використовувати релігію для закидів, спрямованих проти ООН. Сили ООН поступово втрачали контроль над ситуацією.

У керівництві Місії також існували протиріччя. Зокрема, італійське командування не погоджувалося з тактикою американських колег щодо пошуку та захоплення Аідіда [31].

8 серпня 1993 р. була створена оперативна група, до складу якої увійшли бійці підрозділів спеціального призначення. Група була виведена з-під командування ООН, що дозволяло їй активніше проводити військові операції. У результаті охоти на Аідіда в Могадішо розпочалися бойові дії, в яких загинуло від 500 до 1000 сомалійських військових та цивільних. Втрати серед американських військових склали 18 загиблими та 73 пораненими.

У зв’язку з чисельними жертвами серед американського військового контингенту, громадськість США висловилася проти доцільності подальшого перебування власних громадян у складі місії ООН. Президент Б.Клінтон прийняв рішення про виведення американських військових з Сомалі до 31 березня 1994 р. Франція та Швеція також вивели з Сомалі власні контингенти.

На початку 1994 р. Рада Безпеки ООН встановила граничний термін діяльності Місії в Сомалі до березня 1995 р. На завершальному етапі діяльності Місії вона займалася питаннями припинення вогню, роззброєння та підготовкою конференції з формування нового уряду. Однак, підготовка конференції неодноразово відкладалася, військові лідери Сомалі ігнорували домовленості та побажання. Так і не досягнувши результату, місія ООН в Сомалі була розформована [32].

25. УЧАСТЬ У ВОЄННІЙ ОПЕРАЦІЇ В БОСНІЇ (1994).

(участь НАТО у миротворчій операції в Боснії і Герцеговині в 1994 році)

Дії Альянсу на підтримку місії ООН в БіГ були гідно оцінені, як керівництвом ООН, так і міжнародною спільнотою.

Історична довідка.

Нанесення повітряних ударів у Боснії і Герцеговині у 1995 році (кодова назва цієї операції в НАТО – „Свідома сила”) здійснювалося силами держав-членів НАТО з метою зменшення військових спроможностей армії боснійських сербів, які вдавалися до атак проти так званих „безпекових зон”, визначених ООН на території Боснії. Ці миротворчі операції тривали з 30 серпня до 20 вересня 1995 року і здійснювалися за допомогою 400 літаків, 5 тис. військовослужбовців з 15 країн-членів Альянсу.

Підставою для початку операції стала хвиля кривавих розправ, вчинених Армією Сербської Республіки проти цивільного населення під час облоги Сараєво (5 лютого 1994 р. було вбито 68 осіб та понад 144 поранено, 28 серпня 1995 р. мінометним вогнем було вбито 37 та поранено понад 90 чол.).

Протягом повітряної кампанії було здійснено 3515 бойових вилетів, спрямованих проти 338 цілей. Бойові літаки, що брали участь в операції, базувалися в Італії та на авіаносцях „Теодор Рузвельт” та „Америка”.

При цьому, літакам доводилося долати сербську інтегровану систему протиповітряної оборони, яка становила для них серйозну небезпеку. Зокрема, силам сербської ППО 30 серпня 1995 р. було збито французький „Міраж-2000”.

У відповідь на тиск з боку сил ООН та НАТО, бойовики боснійських сербів захопили 400 миротворців місії ООН UNPROFOR і використовували їх у якості живого щита на головних військових об’єктах Боснійської сербської армії.

Рішучі дії Альянсу на підтримку місії ООН в БіГ були гідно оцінені, як керівництвом ООН, так і міжнародною спільнотою. Зокрема, 28 жовтня 1994 у спільній заяві політичні керівники ООН та НАТО висловили задоволення рівнем співпраці цих організацій у справі реалізації відповідних резолюцій Ради Безпеки ООН щодо БіГ, зазначивши при цьому важливу роль повітряних операцій НАТО, як потужного фактора стримування агресивних дій по відношенню до миротворців ООН та дій, що суперечать вимогам відповідних документів радбезу ООН.

Військові заходи Альянсу, у поєднанні з наполегливими дипломатичними зусиллями, значною мірою сприяли зняттю облоги Сараєва, забезпеченню реального припинення вогню та започаткуванню мирного переговорного процесу восени 1995 року.

Логічним кроком на шляху продовження миротворчої діяльності Альянсу в БіГ стало створення згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН № 1031 Сил втілення під проводом НАТО (ІФОР/IFOR), відповідальних за забезпечення виконання військових аспектів Загальної рамкової угоди із забезпечення миру в БіГ, підписаної 14 грудня 1995 року (Дейтонська мирна угода).

ІФОР розпочали свою діяльність 16.12.1995 р., а вже через чотири дні відбулася передача повноважень від командувача сил ООН командувачу ІФОР, в підпорядкування якому перейшли усі сили як країн НАТО, так і не членів Альянсу, які у той час брали участь в операції.

26. ЗБРОЙНА АГРЕСІЯ В ЮГОСЛАВІЇ (1999).

(миротворча операція НАТО „Об’єднана сила” у Союзній Республіці Югославія).

Метою миротворчої операції НАТО у Колишній Республіці Югославія було припинення насильства, подальшого поширення гуманітарної катастрофи та сприяння переговорному процесу з метою пошуку шляхів врегулювання кризи.
Історична довідка.

У березні 1999 року з метою припинення гуманітарної катастрофи у провінції Косово Союзної Республіки Югославія, НАТО розпочала військову повітряну кампанію. Військові засоби замінили собою дипломатичні, після більш ніж року тривалих переговорів міжнародної спільноти та низки резолюцій Ради Безпеки ООН, що мали на меті переконати президента СРЮ С.Мілошевича припинити зухвалі порушення міжнародного гуманітарного права.

Зокрема, резолюції ООН щодо ситуації в Косово протягом 1998-1999 рр. містять „глибоку стурбованість у зв’язку з ... серйозною гуманітарною ситуацією на всій території Косово та гуманітарною катастрофою”; РБ також „вимагає, щоб Союзна Республіка Югославія невідкладно та під контролем припинила насильство та репресії в Косово” (резолюції РБ ООН 1160 (1998), 1199 (1998), 1203 (1998), 1239 (1999)). У згаданих документах також зазначається, що погіршення ситуації у Косово „становить загрозу миру та безпеці всього регіону”.

На початку 1999 року, у результаті низки провокаційних актів з двох ворогуючих сторін СРЮ (влада Сербії з одного боку, косовські албанці з іншого), а також надмірного застосування сили з боку збройних та поліцейських сил Сербії, безпекова ситуація у провінції Косово почала стрімко погіршуватися. У Лондоні та Парижі за посередництва міжнародної спільноти відбулась низка дипломатичних переговорів між конфліктуючими сторонами (Косово та Сербія), що завершились безрезультатно.

У березні 1999 року збройні та поліцейські сили Сербії інтенсифікували та підсилили військовими засобами (додаткові сили, артилерія, танки тощо) наступ на Косово, що призвело до гуманітарної катастрофи в провінції. Зокрема, у цей період понад 230 000 біженців - албанських косоварів - прибули до Македонії, понад 430 000 до Албанії, близько 64 000 – в Чорногорію, 21 500 - в Боснію і Герцеговину та понад 61 000 були евакуйовані в інші країни. У самому Косово близько 580 000 осіб залишилися без домівок.

24 березня 1999 року коли усі дипломатичні можливості були вичерпані, НАТО розпочала військову операцію – повітряну кампанію проти режиму Мілошевича.

Хронологія розвитку подій напередодні прийняття Альянсом рішення щодо застосування сили проти режиму С.Мілошевича виглядає таким чином:

§ 30 січня 1999 року Північноатлантична Рада, враховуючи розвиток подій, надала Генеральному секретарю Альянсу повноваження на прийняття рішення щодо початку повітряної операції проти об’єктів на території Колишньої Республіки Югославія.

§ 23 лютого 1999 року НАТО привітала суттєвий прогрес, досягнутий у результаті переговорів у Рамбуйє, зокрема щодо рішення С.Мілошевича надати Косово статус автономії. Водночас, було наголошено, що остаточного рішення так і не було прийнято.

§ 22 березня 1999 року Північноатлантична Рада у своїй заяві повідомила про завершення консультацій щодо подальших дій щодо С.Мілошевича, а також надала повноваження Генеральному секретарю вирішувати, чи продовжувати переговори, чи розпочинати силові дії.

§ 23 березня 1999 року Генеральний секретар Альянсу повідомив про прийняте ним рішення видати розпорядження Верховному головнокомандувачу об’єднаних сил НАТО в Європі розпочати повітряну операцію в Колишній Республіці Югославія.

§ 10 червня 1999 року Генеральний секретар НАТО виступив із заявою, в якій повідомлялось про припинення військової операції Альянсу у Колишній Республіці Югославія. Відповідне рішення було прийняте у зв’язку з: початком виведення сил безпеки Югославії з території Косово; із укладенням 9 червня 1999 року між НАТО та Колишньою Республікою Югославія (КРЮ) технічно-військової угоди, яка кореспондується з угодою від 3 червня 1999 року між Росією та Європейським Союзом з одного боку та КРЮ з іншого. Генеральний секретар Альянсу також повідомив, що поінформував про відповідне рішення НАТО Генерального секретаря ООН та Голову Ради Безпеки ООН.

У заявах Генерального секретаря НАТО того часу наголошується, що метою військової операції у Колишній Республіці Югославія було припинення насильства, подальшого поширення гуманітарної катастрофи та сприяння переговорному процесу з метою пошуку шляхів врегулювання цієї проблеми. Генеральний секретар також підкреслив, що удари завдаються по військових об’єктах, які забезпечують військово-повітряні сили Колишньої Республіки Югославія, а не проти народу цієї країни.

У повітряній операції Альянсу щодо КРЮ „Об’єднана сила” взяли участь всі члени Альянсу, а також держави, які на той час мали статус „запрошених до членства” – Польща, Угорщина, Чеська Республіка.

27. ЗБРОЙНЕ ВТОРГНЕННЯ В АФГАНІСТАН (2001).

Твердження про будь-яку присутність НАТО, зокрема військову, в Афганістані у 2001 році не відповідають дійсності. Помилковими також є заяви про збройне вторгнення Альянсу до цієї країни.

Історична довідка.

Восени 2001 року США було розпочато операцію „Тривала свобода”, яка мала на меті повалення в Афганістані режиму „Талібан” та знищення підтримуваної ним терористичної організації „Аль-Каїда”. Ця військова операція була відповіддю на масштабні атаки проти США 11 вересня 2001 року, що були здійснені міжнародним терористичним угрупованням Аль-Каїда на чолі з Усамою Бін Ладеном.

Про безпосередню причетність правлячого на той час в Афганістані режиму Талібан до дій Аль-Каїди йшлося у резолюції РБ ООН 1378 (2001). Зокрема, у цій резолюції було засуджено рух Талібан за те, що він дозволив використати Афганістан як базу для здійснення мережею Аль-Каїда та іншими терористичними групами терористичних актів за кордоном і надав притулок Усамі бін Ладену.

Реакція НАТО на атаки 11 вересня була миттєвою, зокрема менш ніж через 24 години після нападів Північноатлантична Рада заявила, що «Сполучені Штати Америки можуть розраховувати на допомогу та підтримку своїх 18 союзників у Північній Америці та Європі».

12 вересня НАТО оголосила терористичні атаки на Сполучені Штати нападом на усі 19 країн-членів Альянсу. У цьому зв’язку вперше в історії НАТО було застосовано статтю 5 Вашингтонського договору, згідно з якою збройний напад на одного чи більше членів НАТО вважається нападом на них усіх. На запит США, в жовтні 2001 року НАТО надала попередню підтримку коаліційній операції проти Талібану і Аль-Каїди в Афганістані.

Хоча коаліційні сили операції „Тривала Свобода” складались переважно з військовослужбовців держав-членів НАТО, перший етап антитерористичних дій в Афганістані не передбачав безпосереднє залучення НАТО як організації, до виконання завдань операції.

Після повалення коаліційними силами режиму Талібан і знищення навчальних таборів Аль-Каїди в Афганістані, у Кабулі було створено Міжнародні сили сприяння безпеці (МССБ) з метою надання допомоги перехідній владі Афганістану у забезпеченні стабільного та безпечного середовища в Кабулі та на прилеглих територіях. Командування силами МССБ здійснювалося на ротаційній основі. Перші 3 місії тривали під командуванням Великої Британії, Туреччини та 1-го Німецько-Нідерландського корпусу. Лише четверта місія МССБ здійснювалась під проводом НАТО. Офіційна передача повноважень командування МССБ до НАТО відбулася 11 серпня 2003 року.

МССБ є добровільною коаліцією держав, розгорнутою під егідою РБ ООН, за підтримки, а зараз – під проводом НАТО, і фінансуються країнами-учасницями МССБ.

МССБ було створено на виконання положень Боннської угоди від 6 грудня 2001 року, підписаної в рамках заходів щодо створення перехідного уряду Афганістану за участі лідерів афганської опозиції. Міжнародно-правовим підґрунтям діяльності МССБ є мандат ООН, виданий на підставі змісту Глави VII Статуту ООН, а також Резолюцій Ради Безпеки ООН № 1386, 1413 та 1444.

У жовтні 2003 року РБ ООН було прийнято резолюцію № 1510, яка санкціонувала розширення зони компетенції МССБ за межі Кабула з метою допомогти уряду Афганістану поширити дію державної влади на всю територію країни і створити безпечне середовище для проведення вільних та справедливих виборів та відбудови країни.

У цьому зв’язку, у 2004 році розпочався процес передачі відповідальності від коаліційних сил до МССБ, зокрема, Групам з реконструкції в провінціях (ГРП). ГРП – невеликі підрозділи (75-300 осіб цивільного та військового персоналу), які займаються реалізацією проектів з реконструкції та гуманітарного характеру; допомогою в боротьбі з нелегальним обігом наркотиків; надають допомогу у створенні сил безпеки Афганістану.

ГРП діють на основі мандату РБ ООН, виданого НАТО для здійснення операції МССБ, Резолюцій РБ ООН № 1386, 1413 та 1444, запиту Президента Афганістану Х.Карзая, а також низки додаткових документів робочого характеру, підготовлених у відповідності до мандату ООН. При цьому увага ГРП зосереджується на забезпеченні основних потреб людини, таких як питна вода, електрика, житло, а також на оцінці процесу відбудови інфраструктури, що була зруйнована протягом 23 років конфлікту. Те ж саме стосується відбудови медичних та середніх навчальних закладів.

Вже з середини 2006 року відповідальність МССБ поширюється на весь Афганістан. На політичному рівні МССБ тісно співпрацюють з афганською владою, Місією ООН із сприяння в Афганістані, агенціями ООН, міжнародними урядовими та неурядовими організаціями.

Станом на початок 2007 року до складу МССБ входять більш ніж 31 000 осіб військового та цивільного персоналу з 37 країн-контрибуторів.

Важливими заходами, реалізованими за сприяння сил НАТО в Афганістані, стало проведення зборів великої національної ради Афганістану (Лойя Джирга) у 2002 р., президентських виборів у 2004 р., парламентських та виборів до органів місцевого самоврядування у 2005 році.

Військовослужбовці МССБ забезпечують також безпеку і роботу Кабульського міжнародного аеропорту, завдяки якому здійснюється життєво необхідний повітряний зв’язок Афганістану з зовнішнім світом. МССБ координують виконання сотень цивільно-військових проектів щодо задоволення базових потреб населення країни, підвищення його життєвого рівня та відродження надії на краще майбутнє.

28. ВТОРГНЕННЯ В ІРАК (2002).

НАТО як організація не підтримала наміри США щодо військової кампанії, а також не брала участі у бойових діях на території Іраку.

Історична довідка.

Перш за все, необхідно зазначити, що військова кампанія проти Іраку була розгорнута силами міжнародної коаліції на чолі з США у березні 2003 року, а не у 2002 році, як зазначено у листівці Київського міського комітету Компартії України.

Північноатлантичний Альянс як організація не підтримав наміри США щодо військової кампанії, а також не брав участі у бойових діях на території Іраку. Військова кампанія проводилася за участю міжнародних коаліційних сил, до складу яких входили окремі держави-члени Альянсу, так й інші країни світу, включаючи Україну.

Разом з тим, відповідно до запиту Туреччини у лютому 2003 року, Північноатлантичною Радою (ПАР) НАТО було проведено низку консультацій щодо визначення та проведення упереджувальних заходів для забезпечення безпеки території та населення Туреччини відповідно до положень статті 4 Північноатлантичного договору.

Довідково: згідно з положеннями статті 4 Північноатлантичного договору, „Сторони консультуватимуться між собою щоразу, коли, на думку якоїсь із них, виникне загроза територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці будь-якої із сторін”.

На практиці це означало наступне.

На запит Туреччини, ПАР було прийнято рішення щодо розгортання протягом лютого-квітня 2003 року на території Туреччини літаків спостереження та систем протиракетної оборони держав-членів НАТО з метою забезпечення захисту країни у разі виникнення загрози нападу з боку Іраку на її територію або загрози її населенню.

Крім того, 21 травня 2003 року на запит Польщі, як держави-члена Альянсу, НАТО було прийнято рішення щодо безпекової підтримки Польщі з огляду на те, що підрозділи її збройних сил брали участь у складі багатонаціональних стабілізаційних сил в Іраку, де Польща з 3 вересня 2003 року очолювала командування багатонаціональної дивізії “Центральний Південь”.

Довідково: У складі багатонаціональної дивізії „Центральний Південь” брали участь підрозділи двадцяти країн світу, а саме: 1.Гондурас; 2.Домініканська Республіка; 3.Королівство Данія; 4.Королівство Іспанія; 5.Королівство Нідерланди; 6.Королівство Норвегія; 7.Латвійська Республіка; 8.Литовська Республіка; 9.Монголія; 10.Південна Корея; 11.Республіка Болгарія; 12.Республіка Казахстан; 13.Республіка Польща; 14.Республіка Філіппіни; 15.Румунія; 16.Словацька Республіка; 17.США; 18.Угорська Республіка; 19.Україна; 20.Фіджі.

Слід також зазначити, що всі вищезгадані заходи були виконані Альянсом на запит двох країн – Туреччини та Польщі – відповідно до загальних зобов'язань Організації щодо забезпечення безпеки держав-членів НАТО та можливостей для їх доступу до військових спроможностей інших країн і використання їх досвіду, у разі необхідності. З гострою критикою дій США в Іраку виступили окремі держави-члени НАТО, зокрема Бельгія, Люксембург, Німеччина та Франція.

128
 
Pepel
7:38:45 20.09.18
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
наверх