Главная страница » Интересное » Полтавський Хрестовоздвиженський монастир

Опрос

Любите ли вы чебуреки?

Да
Пизда
Нет
Пидора ответ
 
 
 
Перлина української барокової архітектури – комплекс Хрестовоздвиженського монастиря в м. Полтаві з єдиним на Лівобережжі семибанним храмом, що зберігся до наших днів, який має циліндричну форму бань. Існує цікава легенда, що коли М.Пушкар, перший полковник Полтавського козацького полку, вирішив розпочати будівництво монастиря, на цю гору побіля Полтави було привезено батюшку, який мав дар передбачення і «відчував» місцевість та дав добро на будівництво.

В ході полтавського періоду Північної війни, в травні 1709 року монастир був резиденцією шведського короля Карла XII, а за однією із версій біля монастиря під час огляду валів Полтави шведський монарх отримав важке поранення у ногу. Вже після шведів монастир відвідав Петро I.

Після Полтавської битви (27 червня 1709 року) монастир знову відбудований полтавським полковником Василем Васильовичем Кочубеєм, сином відомого в історії Василя Леонтійовича Кочубея – героя пушкінської поеми “Полтава”.

Віддаленість Полтавського монастиря від епіцентру монастирського життя – земель Київщини і Чернігівщини, - призводить до відносної ізольованості цієї обителі перед очима допитливого дослідника початку ХІХ століття. Хоча Полтавський монастир вабив до себе і М.Гнєдича, і І.Котляревського, того ж М.Гоголя, науково-дослідницький погляд на нього “поклав” Т.Шевченко. Виконуючи почесну місію художника-замальовщика Київської Археографічної комісії Тарас Григорович влітку 1845 року відвідав Полтаву, де виконав малюнок монастирської гори з Хрестовоздвиженською обителлю. Робота Шевченка і досі викликає інтерес у дослідників-краєзнавців, надаючи можливість побачити обитель і навколишній вигляд середини ХІХ століття.

Влітку 1650 року з ініціативи Полтавської полкової старшини та “заходами” настоятеля Мгарського Спасо-Преображенського монастиря Калістрата (1636 -–1658) братчиками вищезгаданої обителі на одній із полтавських гірок був заснований чоловічий монастир на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, в народі – Хрестовоздвиженський монастир.

Коштом гетьмана Мазепи зводиться головний монастирський собор – Хрестовоздвиженський, будівельні роботи спорудженню якого тривають впродовж двадцяти років: з 1689 по 1709 рік. Завершує зведення головного храму син страченого за наказом Мазепи Василя Леонтійовича Кочубея – Василь Васильович Кочубей (1727 – 1743).

Цариця Катерина ІІ відвідуючи Полтаву влітку 1878 року, завітала й до монастиря, її супроводжували Г.А. Потьомкін, О.В.Суворов, М.І. Кутузов. (4. с.303). Архієпископ Амвросій та духовні особи зустрічали її побіля монастирської брами, Амвросій мав промову та підніс імператриці животворящого Хреста. Вона прослухала літургію в церкві, побувала в келії Амвросія та побажала купатись в озері побіля монастирю, начувшись про його лікувальні властивості.

Впродовж 2-ї пол. ХVIII століття Полтавський монастир став значним просвітницьким центром Півдня Гетьманщини, у витоків якого стояв Слов”яно-Херсонський архієпископ Євгеній Булгаріс - особистий приятель французького просвітника Вольтера, колишній бібліотекар Катерини ІІ (5. с.12). Завдяки його старанням монастир мав найбільшу в регіоні книгозбірню, до якої входили навіть видання Острозької друкарні XVI-XVII століть. Під патронатом монастиря в Полтаві діяла школа півчих, згодом реорганізована в духовну семінарію. Випускниками останньої були батько всесвітньо відомого письменника нашого земляка Миколи Гоголя – Василь Гоголь-Яновський, відомий перекладач та поет Микола Гнєдич, вчися в семінарії засновник нової української літератури Іван Котляревський.

Наприкінці ХІХ століття чисельність монастирської братії становила сорок чоловік. Головним джерелом існування обителі, як і колись, був обробіток і здача землі в оренду, загальною площею понад 200 га . При монастирі діяли невеличка столярна майстерня, швейна, притулок для священно-і церковнослужителів, училище для сліпих.

У роки громадянської війни червоний терор войовничих атеїстів не оминає стін монастиря, у 1919 році, пограбована соборна усипальниця світських і духовних діячів краю XVIII - I-ї чверті XIX століття, а також старий монастирський цвинтар, що знаходився поміж Собором та дзвіницею. Могили відомих меценатів і полтавців, серед яких навіть родичі О.Пушкіна і М.Гоголя були сплюндровані, а гранітно – мармурові плити використані на господарські потреби, у тому числі на покриття доріг.

Після декількох пограбувань обитель була оголошена притулком контрреволюції і у 1923 році зачинена. В 30-х монастирське подвір'я перетворено на дитячу трудову колонію системи НКВС (Народного Комісаріату Внутрішніх Справ). У 1942 році колишній чоловічий монастир стає жіночим, після того як громада черниць оселилась в напівзруйнованій обителі. В книзі “Чекісти”, виданій у 1972 році, розповідається про те, що під час тимчасової окупації німецькими загарбниками м. Полтави на Кирпічній вулиці №1 в будинку жіночого монастиря розташовувалась німецька будівельна організація “Баум-колона”. Під цією вивіскою маскувалась агентурна школа розвідцентру “Оріон”, що існувала при штабі південного армійського угрупування вермахту на Східному фронті. В німецьку школу Абвера, розташовану у Полтавському монастирі, був засланий радянський розвідник Микола Удалов. Він встановив, що німецькі агенти, які засилаються в радянський тил, мають часи певної марки. Завдяки цим відомостям, радянська контррозвідка зуміла знешкодити декілька десятків ворожих агентів.

Влітку 1960 року монастир поглинає нова хвиля боротьби з церковними установами: вісімдесят сім черниць у супроводі конвою з комсомольських активістів вивезено до Лебединського жіночого монастиря, що на Черкащині. Спустілі монастирські споруди займає філіал Полтавської психіатричної лікарні ім. О.Мальцева, згодом тут розміщено гуртожитки тодішнього Полтавського педагогічного інституту ім. В.Короленка. Останнє, що знаходиться в монастирі напередодні його відродження – склади обласного об'єднання “Медтехніка”.

19 грудня 1991 року після багатьох років запустіння в монастирі відправлена перша Божественна Літургія.






Отже, історія монастиря налічує 355 років. За цей час неодноразово мінявся державний устрій, часи розквіту держави змінювались занепадом. Все це відображалось на житті обителі, архітектурному обличчі ансамблю. Тобто історія монастиря – це історія нашого суспільства.
49
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
наверх