Цього дня, 7 серпня 1932 року, було прийнято постанову Сталіна, так званий закон "про 5 колосків", що стало фактично першим кроком до Голодомору.






Цього дня, 85 років тому, з легкої руки Йосифа Сталіна було підписано кривавий закон, який став початком наступних трагічних років в історії українців. Закон "про п'ять колосків", або як його ще називають просто "Колоски", - це народна назва репресивного радянського закону часів Голодомору.

Згідно з інформацією МЗС України, текст закону був власноруч написаний Сталіним. Закон передбачав за розкрадання колгоспного і кооперативного майна "розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років теж із конфіскацією всього майна". Амністія у цих випадках заборонялась.

Законом "про п'ять колосків" фактично людям було заборонено їсти. Окрім власне самого закону існувала також Таємна інструкція про його застосування.















Аналіз 20 тисяч справ показує, що серед засуждених було 83% колгоспників та селян-одноосібників і лише 15% — "кулацько-заможних елементів". Отже, цей закон було спрямовано проти селян, котрі, рятуючи дітей від голодної смерти, змушені були нести додому з поля кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного.



На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 тис. осіб. Зокрема, карали дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.





Закон «про колоски» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям володіння їжею. Українці опинилися у смертельному замкненому колі: фантастичні плани хлібоздачі (які точніше було б називати планами конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть, а будь-які спроби врятуватися блокувалися конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) та кривавими, нелюдяними законами.
В містах заборонялося продавати хліб селянам. Їм не дозволялося найматися на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати на територію Росії. Загороджувальні загони на кордонах з Польщею та Румунією розстрілювали всіх втікачів. Українські села наповнилися партійними активістами та «буксирними бригадами» для обшуків і конфіскації харчів, зарясніли «чорними дошками».



Тим часом підрозділи ДПУ провели масштабну кампанію «очищення» України від «петлюрівців» і «українських націоналістів» – в Україні у 1933 р. було арештовано більше людей, ніж у часи Великого терору. Так було запущено механізм масового вбивства українських селян штучно спланованим голодом.
За деякими відомостями, протягом року за цим законом було засуджено 150 тисяч людей, зокрема й дітей. Закон діяв до 1947-го, за ними засуджували людей також під час голоду 1946-1947 років. Хоча пік застосування кривавого закону припав саме на 1932-1933 роки.
Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як СРСР продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му – 1,73 млн тонн, у 1933-му – 1,68 млн тонн; у наступні роки більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. До всього, купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба.


Джерело 1

Джерело 2