Скористалися добре накатаною лижнею. Дякую тим хто її проклав
























Десь приблизно через дві з гаком години лижня скінчилася. А я сподівався, що вона вела до Есхару. Далі пробивали самі маючи лише приблизне уявлення де ми знаходимося і куди рухатися.



Дійшли до точки не повернення – це коли, якщо поїхати зворотнім маршрутом встигаєш на електричку якою збирався повертатися, бажано до заходу сонця.
Але ж по перше це не цікаво, по друге заїхали дуже далеко і ближче як нам здавалося було вийти на Есхар ( зупинку «дачі») ніж повертатися назад у Малинівку.




«Ванька Сусанін дороги не знав – в болото попав!» Так приблизно трапилося і з нами – заблукали. «Точка неповернення» давно вже по заду, а Есхаром навіть не пахне, а сонечко нижче та нижче.



Потрапили на дорогу яка вивела нас під високовольтну лінію поряд з болотом. Нарешті знайоме місце!!! Беремо напрям на Есхар, як кажуть по компасу на пряму. Метрів зо 200 довелося лижі тягнути на плечах бо там не то що на лижах там без лиж ледве пролізли через чагарники. Виходимо на болото.









А ось і довгоочікувана труба Есхару за лісом!! Точніше дим з труби! Можна зітхнути з полегшенням.









А ось сліди лісової живності, можливо лисички . Слідів звірів дуже мало в лісі.












































Світлина приблизно з того ж ракурсу в літку.



Велетенський дубок.




А це вже "дачі" за 5 хвили до електрички. Ледве встигли.